Тема 1. Система міжнародної економіки 1. Економічний зміст міжнародної економіки. 2. Структура міжнародної економіки. 3. Особливості та закономірності розвитку міжнародної економіки. 1. Економічний зміст міжнародної економіки Економічні процеси, що відбуваються у світовому господарстві, є одним із основних напрямків і органічною складовою економічної науки. Міжнародна економіка як цілісне утворення безпосередньо впливає на розвиток кожної країни світу. Міжнародна економіка є категорією економічної науки. Її економічний зміст полягає в поєднанні економічних відносин, що діють на національному та інтернаціональному рівнях. Міжнародна економіка як категорія економічної науки – багатомірне явище і тому може мати декілька визначень. 1. Міжнародна економіка – це сукупність економік країн світу. Міжнародна економіка є матеріальною основою світового співтовариства. 2. Міжнародна економіка – це сукупність міжнародних економічних відносин (МЕВ). МЕВ – це відносини, які складаються між суб’єктами міжнародної економіки на основі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та надання послуг. 3. Міжнародна економіка – це органічна сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними. Національне господарство – це економіка окремої країни світу. Економічні зв’язки між національними господарствами є однією із форм прояву міжнародних економічних відносин. 4. Міжнародна економіка – це сукупність національних експортних потенціалів країн світу та господарських взаємозв’язків між ними. Національні експортні потенціали є основною ланкою міжнародної економіки. Національний експортний потенціал – це органічна сукупність природних, матеріальних, виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів, які використовуються для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків конкретної країни. Найбільш загальне визначення міжнародної економіки - це система економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства. 2. Структура міжнародної економіки. Два загальних напрями дослідження структури міжнародної економіки: - напрям розвитку та дослідження політико-соціально-економічних елементів міжнародної економіки; - конкретні соціально-економічні принципи структуризації міжнародної економіки. Чотири концепції розвитку структури міжнародної економіки: 1.Системний підхід: чотири складових елементи: - світове ринкове господарство, яке об’єднує економіку економічно розвинених країн та більшості держав, що розвиваються; - національне ринкове господарство, яке виділяють у межах світового ринкового господарства як сукупності економік відповідних держав; - світове соціалістичне господарство, яке у світовому господарстві функціонує, також як його структурний елемент; - національне соціалістичне господарство – економіка окремих країн, що входять до світового соціалістичного господарства. - 2.Друга концепція ґрунтується на теоретичному положенні про існування трьох світів у світовому співтоваристві: світ капіталізму, до якого належать країни з розвинутою ринковою економікою; світ соціалізму, до якого належать країни з командно-централізованою системою управління народним господарством; світ, що розвивається, - об’єднує країни, які йдуть шляхом розвитку товарно-грошових відносин і мають ще недостатньо розвинений національний господарський потенціал.
3.Третя концепція ґрунтується на теоретичних положеннях про те, що в її межах можна виділити центр і периферію. До центру відносять економічно розвинені країни. Периферія включає країни, що розвиваються. 4.Четверта концепція базується на принципі політичної противаги: 1) поділ міжнародної економіки на Схід (держави перехідної економіки та ті, що розвиваються), та Захід (економічно розвинені країни); 2) поділ міжнародної економіки на Північ (економічно розвинуті країни) та Південь країни, що розвиваються). Другий напрям ґрунтується на таких принципах. 1. Економічний принцип – передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні. До першого належать: а) промислово розвинені країни – держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50% валового внутрішнього продукту; б) аграрні країни – держави, де частка сільськогосподарського виробництва у валовому внутрішньому продукті перевищує 50%; в) промислово-аграрні країни, до яких відносяться країни частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільськогосподарського виробництва перевищує 50%; г) аграрно-промислові країни, до яких відносяться країни частка сільськогосподарського виробництва у загальному обсязі сільськогосподарського і промислового виробництва перевищує 50%. До другого належать: а) економічно розвинені країни світу; б) нові індустріальні країни – держави, які за допомогою економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства; в) країни, що розвиваються. 2. За принципом ступеня розвитку ринку виділяють: а) країни з розвиненою ринковою економікою; б) країни з ринковою економікою, що розвиваються; в) країни з перехідною економікою; г) країни з командитною центрально-керованою економікою. 3. За організаційним принципом виділяють: а) Європейський Союз; б) Співдружність незалежних держав (СНД); в) Інтеграційне об’єднання країн Північної Америки НАФТА; г) Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі; д) Організація економічного співробітництва і розвитку; е) Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК); є) Чорноморське економічне співробітництво; ж) ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). 4. Соціально-економічний принцип передбачає розгляд структури міжнародної економіки у двох площинах. Перша досліджує структуру міжнародної економіки за ознакою рівня цивілізаційного розвитку. На її основі виділяються: а) країни наукової епохи, які постійно впроваджують у виробництво останні досягнення науково-технічного прогресу; б) країни технологічної епохи, які періодично впроваджують сучасні досягнення науково-технічної революції; в) країни виробничої епохи, які використовують у виробництві традиційні технології і не мають об’єктивних умов для використання сучасних досягнень науки і техніки. За ознакою соціальної організації держави можна виділити: а) капіталістичні країни – країни, зорієнтовані на максимальне використання у національному господарстві товарно-грошових, ринкових регуляторів; б) статичні держави з націонал-соціалістичним устроєм. В цих країнах поєднуються авторитарний режим керівництва національним господарством з ринковими методами його регулювання; в) соціалістичні країни, у яких переважає використання планових, центральнокерованих методів управління національним господарством. 5. Принцип аналізу її складових: а) країни, де на душу населення припадає більше 12 тис. дол. США на рік; б) країни, де цей показник відповідно становить 10 - 12 тис. дол.. США на рік; в) країни, де зазначений показник становить до 7 тис. дол. США на рік; г) країни, де на душу населення припадає більше 2 тис. дол. США на рік; д) країни, де відмічений показник становить до 700 тис. дол. США на рік. 6. Регіональний принцип означає, що її структура розглядається за ознакою територіального розміщення груп країн світу, насамперед їхнього розташування за континентами: а) країни Європи; б) країни Азії; в) країни Північної Америки; г) країни Південної Америки; д) країни Африки; е) Австралія, Нова Зеландія. 7. Регіонально-економічний принцип, означає розгляд структури міжнародної економіки на основі виділення груп країн, які мають схожі економічні ознаки та спільні кордони: а) країни Західної Європи; б) країни Центральної Європи; в) країни Східної Європи; г) країни Близького Сходу; д) країни Середнього Сходу; е) країни Далекого Сходу. 3. Особливості та закономірності розвитку міжнародної економіки. До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать: 1. Цілісність формування міжнародної економіки в сучасних умовах. 2. Системність міжнародної економіки. 3. Діалектичність міжнародної економіки. 4. Суперечливість міжнародної економіки. 5. Інтегративність міжнародної економіки. Важливими передумовами функціонування міжнародної економіки є наявність певних факторів розвитку країн світу. 1. Науково-технічна революція. 2. Інтернаціоналізація господарського життя. Всебічний розвиток господарських зв’язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об’єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу. 3. Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки: а) проблему війни і миру; б) екологічні проблеми; в) продовольча проблема; г) медична проблема; д) демографічна проблема; е) енергетична проблема; є) інформаційна проблема та інші. Окремі конкретні риси світового господарства: а) зміни у структурі міжнародної економіки; б) динамізм економічного розвитку; в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу; г) посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються; д) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.
Структурні зміни у процесі її функціонування: а) збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері; б) зниження частки сільськогосподарського виробництва в цілому в межах міжнародної економіки; в) високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення числа зайнятих в ній; г) швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційної систем; д) зниження частки традиційних зовнішньоторговельних угод порівняно із зовнішньоторговельними операціями, які обслуговують виробництво; е) зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються; є) скорочення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення частки машин та устаткування. Розвиткові міжнародної економіки притаманні економічні закони та закономірності: постійні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки, які відображають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів. діють об’єктивно міжнародна економіка в цілому розвивається на засадах товарно-грошових відносин, то їй притаманні закони ринкової економіки. До основних законів розвитку міжнародної економіки відносять: а) закон вартості; б) закон попиту та пропозиції; в) закон накопичення, що передбачає капіталізацію частини прибутку суб’єктів міжнародних економічних відносин іноземній інвестиційній діяльності; г) закон пропорційного розвитку міжнародної економіки існування певних пропорцій між її структурними елементами; д) закон відповідності продуктових сил характерові міжнародних економічних відносин розвитком національних продуктивних сил розвиваються міждержавні господарські відносини пошук і використання їхніх оптимальних форм. Економічні закономірності розвитку міжнародної економіки – це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки, які відображають суттєві моменти розвитку міжнародних економічних відносин та є наслідком дії системи економічних законів міжнародної економіки. Основними закономірностями розвитку міжнародної економіки є: а) підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах міжнародної економіки; б) залучення національних економік у світові господарські зв’язки; в) зближення національних господарств; г) гармонізація рівнів економічного розвитку національних господарств; д) динамізм розвитку національних господарств. Закономірності, що характеризують міжнародні економічні зв’язки між країнами світу: Інтернаціоналізація господарського життя переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Процес охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки. Напрями інтернаціоналізації господарського життя : а) інтернаціоналізація виробничих сил, що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об’єктів у країнах світу; б) інтернаціоналізація виробничих процесів. Цей процес знаходить своє відображення в розвитку спільного підприємства партнерів з різних країн світу; в) інтернаціоналізація виробництва, яка виявляється у процесі створення спільних підприємств; г) інтернаціоналізація обміну. Цей процес відображається в розвитку міжнародних торговельних відносин; д) інтернаціоналізація транспорту, що знаходить своє відображення у створенні міжнародних транспортних систем, наприклад, трубопроводів; е) інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів відбувається за рахунок інтенсифікації господарських зв’язків між спорідненими галузями економіки країн-партнерів; є) інтернаціоналізація розподілу знаходить своє відображення в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах міжнародної економіки; ж) інтернаціоналізація споживання, яка передбачає об’єднання зусиль країн-партнерів у сфері раціонального споживання виробленої ними продукції межах міжнародної економіки; з) ) інтернаціоналізація інформаційних систем передбачає об’єднання матеріальних і фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в рамках міжнародної економіки; и) інтернаціоналізація управління. Передбачає об’єднання зусиль суб’єктів міжнародної економіки з метою широкого використання досвіду управління економічними процесами на національному та інтернаціональному рівнях, створення програм міжнародного менеджменту.
2. Міжнародний поділ праці як закономірність міжнародної економіки означає раціональний спосіб використання суспільної праці в її межах. Основними видами міжнародного поділу праці є: 1) загальний – це поділ праці між країнами світу за найбільш великими сферами (галузями) суспільного виробництва (наприклад, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок); 2) частковий – це поділ праці між країнами в межах однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки. Такими як видобувна, металургійна, енергетична промисловість тощо; 3) одиничний – це поділ праці між суб’єктами міжнародної економіки в межах однієї відокремленої господарської одиниці (спільне підприємство та його організаційна структура). Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. Її види: 1) міжгалузева – спеціалізація країн світового співтовариства на окремих галузях суспільного виробництва; 2) галузева – спеціалізація країн всередині окремої галузі виробництва. Її форми: а) предметна – спеціалізація країни на випуску окремих виробів; б) подетальна - спеціалізація країни на випуску окремих деталей; в) агрегатна - спеціалізація країни на випуску вузлів для машин та обладнання; г) технологічна – спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу. Основними факторами, які впливають на розвиток міжнародного поділу праці в сучасних умовах такі. 1. Природно-географічні фактори: а) природно-кліматичні умови; б) природні ресурси країни; в) основні території країни; г) чисельність населення; д) економіко-географічне розташування країни. 2. Соціально-економічні фактори: а) чисельність робочої сили в країні; б) рівень розвитку науково-технічного потенціалу; в) рівень розвитку виробничого апарату (управління); г) масштаб та серійність виробництва; д) виробнича та соціальна інфраструктури; е) особливості історичного розвитку та економічних традицій; є) соціальний тип виробництва та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. 3. Фактори НТП: а) рівень економічної диверсифікації виробництва (асортимент продукції); б) оптимальні розміри підприємств з боку вимог НТП; в) економічна вигідність функціонування підприємств, які розраховані на великосерійний та масовий випуск продукції; г) прискорення темпів моральної зношуваності обладнання; д) рівень та об’єм НДПКР (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи).
